USER-MASTER.ORG

Ємельянов С. Л. Проблемні аспекти розкриття банківської таємниці в Україні / С. Л. Ємельянов // Науковий журнал "Інформаційна безпека".

УДК 681.3:34

Розглянуто стан та основні тенденції розвитку законодавчого забезпечення процедури розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю.

Ключові слова: банківська таємниця, порядок розкриття, об’єкти та суб’єкти банківської таємниці.

Вступ

Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарського механізму, його "кровоносною системою". З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед яких займає банківська таємниця (БТ). Інститут БТ є складовою правової системи кожної розвинутої країни світу, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини держави та формування нормативної бази, що забезпечує правовий захист інформації з обмеженим доступом (ІзОД) [1].

Тому проблема формування оптимального правового регулювання у сфері захисту БТ задля збереження балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення жорсткого і надійного режиму захисту ІзОД в поєднанні з недоторканністю законних прав і інтересів громадян є актуальною.

У ряді останніх наукових досліджень [2, 3] показано, що в Україні, в цілому, побудовано дієвий правовий інститут БТ, який відповідає світовим стандартам, хоча і має певні недоліки у законодавчому забезпеченні.

Обсяг інформації, що становить БТ, конкретизують норми ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що є на сьогодні основоположним документом, який визначає правовий режим БТ в Україні [4]. Тут визначено, що "інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку", є БТ.

Проте, правовий режим БТ не має абсолютного характеру, оскільки банк може надавати такий вид таємниці третім особам, але виключно на підставах та в порядку, передбачених Законом [4].

Важливим елементом правового режиму БТ є законодавчо визначений порядок розкриття банками інформації, яка містить БТ, третім особам. Саме ця процедура є найбільш дискусійною та суперечливою у практичній діяльності банківських установ, про що свідчать матеріали судової практики [5, 6] та ряд останніх наукових публікацій [7, 8].

Тому раніше не вирішеною частиною проблеми побудови ефективної системи організаційно-правового захисту БТ є аналіз розбіжностей та недоліків у законодавчо визначеній процедурі розкриття БТ.

Метою статті є аналіз проблемних аспектів, особливостей та недоліків, існуючих у процедурі розкриття БТ в Україні, та розробка пропозицій щодо її вдосконалення.

Основна частина

Порядок розкриття банками інформації, яка містить БТ, умовно складається з трьох основних елементів (рис. 1).

Рис.1. Основні елементи процедури розкриття БТ

Коло осіб чи перелік суб’єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку у тому чи іншому обсязі розкриття інформації, яка містить БТ, є вичерпним та визначеним у ст. 62 Закону [4], а саме:

  • власник такої інформації;
  • суд (на його письмову вимогу чи рішення);
  • органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольний комітет України;
  • органи Державної податкової служби України;
  • Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу;
  • органи державної виконавчої служби;
  • інші особи, зазначені власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку;
  • державні нотаріальні контори або приватні нотаріусами, іноземні консульські установи по справам спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів);
  • службовці Національного банку України або уповноважені ними особи;
  • інші банки;
  • особа (в тому числі яка уповноважені діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов’язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації;

Отже, цей перелік суб’єктів БТ є вичерпним. Вичерпність переліку таких суб’єктів свідчить про те, що інші фізичні та юридичні особи, в тому числі й державні органи, мають право отримувати відповідну інформацію виключно за рішенням суду, а не безпосередньо у банку.

Проте, аналіз норм спеціального законодавства та матеріалів судової практики свідчить, що право вимагати від банків розкриття інформації, яка містить БТ, мають також інші, прямо не зазначені у [4] суб’єкти владних повноважень.

Так, Рахункова палата України в межах повноважень, визначених у ч. 5 ст. 7 Закону України "Про Рахункову палату" [9] може "отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій – довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій".

Також згідно до ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу України" [10] до останньої належить право "одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності – довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються".

Також у відповідності до Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю" у державі створено систему спеціальних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю та мають право "одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб" [11].

Тобто, у всіх зазначених спеціальних Законах [9-11] вказано, що відповідні державні органи мають право отримувати від банків інформацію, яка містить БТ, але лише на підставі та в межах Закону [4], у якому ці суб’єкти не зазначені, що й зумовлює цей проблемний аспект.

Аналогічна ситуація склалася ще з одним суб’єктом, який має право на запит (звернення) до Національного банку України про надання інформації, яка містить БТ – народні депутати України, якщо це пов’язано з їх депутатською діяльністю, та комітети Верховної Ради України, якщо це стосується їх законопроектної роботи [12]. Таким чином, парламентарії мають право звертатися до Національного банку України про надання відповідної інформації, але за останнім закріплена можливість надати чи відмовити їм у розкритті БТ.

Інший проблемний аспект у порядку розкриття БТ стосується визначення обсягу надання інформації, яка містить БТ. Аналіз норм чинного законодавства та матеріалів судової практики показує, що розкриття інформації, яка містить БТ, зазначеним вище суб’єктам може здійснюватися (рис. 2):

  • в повному обсязі БТ розкривається банком: а) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; б) на письмову вимогу суду або за рішенням суду; в) на вимогу службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах, наданих Законом України "Про Національний банк України" [13] повноважень, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю; г) Центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу (у тому числі без їх письмового запиту стосовно фінансових операцій, що стали об’єктами фінансового моніторингу).
  • в обмеженому обсязі (в межах повноважень кожного із суб’єктів звернення, за конкретний проміжок часу та лише стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності) за письмовою вимогою органів, вичерпно визначених в ст. 62 Закону [4]. Інформація, що містить БТ стосовно фізичної особи – громадянина, який не є суб’єктом підприємницької діяльності, може бути розкрита банком виключно на письмову вимогу суду або за рішенням суду. Отже, законом не передбачається, щоб зазначені вище суб’єкти за їх письмовою вимогою, оформленою належним чином, отримували від банків таку інформацію в повному обсязі.

Рис.2. Суб’єкти та обсяг надання інформації, яка містить БТ

Розкриття інформації в обмеженому обсязі передбачає надання інформації стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи чи фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності та за конкретний проміжок часу, але інформація про рух коштів на рахунку клієнта надається без зазначення контрагентів за операціями. При цьому банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо вони зазначені в документах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або вимозі, рішенні (постанові) суду.

Також в обмеженому обсязі (довідки про наявність рахунку (вкладу), залишок коштів на ньому, розмір вкладу на день надання довідки тощо) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним у заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банк має право надавати інформацію, яка містить БТ, також іншим банкам [4], у тому числі комерційним, в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Так, у Правилах [14] вказано, що "у разі надходження до банку запиту іншого банку щодо надання інформації, необхідної для забезпечення ідентифікації ним свого клієнта, з'ясування суті та мети проведення клієнтом фінансової операції (операцій) або перевірки наданої клієнтом інформації, банк, що отримав такий запит, протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту зобов'язаний безоплатно надати банку, що зробив такий запит, відповідну інформацію". Тобто, знов-таки маємо розбіжності: обсяг розкриття інформації у цьому випадку законодавчо не визначений, проте конкретний термін її надання встановлений.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надавати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, а також отримувати від органу банківського нагляду іншої держави таку інформацію. Надана (отримана) інформація може бути використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму. Проте обсяг надання подібної інформації також законодавчо не визначений. Більш того, у національних законодавствах європейських країн є певні відмінності стосовно об’єктів та суб’єктів БТ, а також порядку розкриття БТ у процесі взаємного обміну цією інформацією між країнами ЄС [15].

Також Національний банк України (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію, яка містить БТ, щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава [14].

Банківські установи мають також право розкривати інформацію, яка містить БТ, особі (в тому числі яка уповноважена діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації.

Інший проблемний аспект цього елементу у порядку розкриття БТ пов’язан із розбіжностями норм Закону [4] та норм статей 14-1 та 66 КПКУ [16], що стосуються розкриття інформації, яка містить БТ, правоохоронним органам.

Так, ч. 1 ст. 66 КПКУ встановлено, що при збиранні доказів особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від банків інформацію, яка містить БТ, в порядку та обсязі, встановлених Законом [4]. Тобто, ця норма не зобов’язує особу, яка провадить дізнання, слідчого і прокурора, звертатись до суду з відповідним поданням.

Але ч. 5 ст. 14-1 передбачає як процесуальну підставу для розкриття БТ тільки рішення суду.

Також існує і лист №5-16н245 Верховного Суду України [17], де зазначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану юридичних і фізичних осіб, яка становить БТ, розкривається органам МВС на їх письмову вимогу, а не за рішенням суду.

Існують певні недоліки і в законодавчому забезпеченні проведення такої слідчої дії як виїмка документів, що містять БТ [18].

Стосовно третього елементу у процедурі розкриття БТ – встановлення вимог до запитів державних органів на отримання інформації, яка містить БТ, то вони вичерпно викладені у ч. 2 ст. 62 Закону України [4].

Так, вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить БТ, повинна:

  • бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
  • бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
  • містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;
  • містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Певні протиріччя у цьому елементі полягають у тому, що відповідні державні органи зобов’язані використовувати тільки паперову форму запиту інформації від банку, натомість останнім дозволяється надавати цю інформацію як в паперовому вигляді, так і в електронному. Хоча "передавання інформації, яка містить БТ, електронною поштою або в режимі on-line здійснюється лише в захищеному (зашифрованому) вигляді з контролем цілісності та з обов'язковим наданням підтвердження про її надходження з електронним підписом отримувача з використанням засобів захисту" [14].

Таким чином, запити, які надходять до банків в електронній формі навіть з електронним цифровим підписом, а також ті, які зроблено у паперовій формі та підписані особою, яка не є керівником державного органу, не відповідають зазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданні інформації, яка містить БТ.

Певним підтвердженням існування вказаних недоліків у законодавчому забезпеченні процедури розкриття БТ є судова практика [5] (рис. 3).

Звідси бачимо, що на розгляд місцевих судів першої інстанції у 2008 р. надійшло 4813 справ окремого впровадження про розкриття банками інформації, яка містить БТ, щодо юридичних та фізичних осіб. Лише у 4% від усіх справ цієї категорії суди відмовили в задоволенні вимог щодо розкриття БТ.

Також є певні складнощі і у практичному застосуванні норм ст.ст. 231, 232 ККУ [19], що криміналізують такі злочини, як незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, та розголошення комерційної або банківської таємниці, відповідно. Адже зазначені склади злочинів є матеріальними, тобто такими, що вважаються зчиненими із моменту спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Проте клієнтами банку можуть бути також фізичні особи, які не є суб’єктами господарської діяльності. Отже, якщо діяннями згідно вказаних вище норм буде завдано істотної шкоди саме останньому суб’єкту, то вони не створюватимуть складу злочину.

Рис.3. Судова статистика по цивільних справах окремого провадження щодо розкриття БТ у 2008 р.

Висновки

  1. В умовах побудови інформаційного суспільства, ринкових економічних відносин, поширення міжнародної співпраці проблема захисту БТ набуває особливої актуальності.
  2. На Україні створено власний правовий інститут БТ, тенденції розвитку якого є цілком позитивними та відповідають світовим стандартам.
  3. Певні законодавчі недоліки та розбіжності має порядок (процедура) розкриття БТ банківськими установами.
  4. Зараз законодавство йде по шляху розширення правового регулювання захисту інформації, що складає БТ, за допомогою включення спеціальних норм у різні нормативні акти. Але, на нашу думку, необхідно вказані недоліки усунути шляхом розробки та прийняття спеціального законодавчого акту стосовно правової охорони БТ.

Література

  1. Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн. Автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.07 / КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 23 с.
  2. Ємельянов С. Л. Проблемні аспекти організаційно-правового захисту банківської таємниці в Україні / С. Л. Ємельянов // Право і безпека. – Науковий журнал. – 2011. – №3 (40). – С.194-199.
  3. Гавдьо Ю. Банківська таємниця як окремий вид інформації з обмеженим доступом / Ю. Гавдьо // Юридичний радник. – 2007. – №4 (18). – С. 9-12.
  4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №5-6. – Ст. 30.
  5. Судова практика розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf.
  6. Паліюк В. П. Особливості розкриття банківської таємниці судами (видання друге, виправлене та доповнене) / В. П. Паліюк. – К.: Юстиніан, 2009. – 384 с.
  7. Казаков Ю. Ю. Проблемы раскрытия информации, содержащей банковскую тайну // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – 2010. – Вип. 56. – Одеса: "Юридична література". – С. 166-170.
  8. Світлична Г. О. Правові аспекти розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – №11. – С. 25-36.
  9. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №43. – Ст. 212.
  10. Про державну контрольно-ревізійну службу України: Закон України від 26.01.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №13. – Ст. 110.
  11. Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №35. – Ст. 358.
  12. Рішення Конституційного суду України №5-рп/2003 від 05.03.2003 р. (справа про звернення народних депутатів України до Національного банку України // Урядовий кур’єр. – 2003. – №51.
  13. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – Ст. 238.
  14. Про затвердження правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці: Постанова Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267 // Офіційний вісник України. – 2006. – №32. – Ст. 2330.
  15. Казаков Ю. Ю. Правовое регулирование банковской тайны по законодательству стран ЕС / Ю. Ю. Казаков // Актуальні проблеми держави і права: Матеріали міжнародної конференції. – 2010. – НУ "ОЮА". – Одеса: "Юридична література". – С. 225-229.
  16. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – №2. – Ст. 15.
  17. Лист Верховного Суду України №5-16н245 від 28.05.2001 р. // Бухгалтерія. – №11/1 від 18.03.2002 р.
  18. Присяжнюк Т. І. Розкриття банківської таємниці: кримінально-процесуальні питання / Т. І. Присяжнюк // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – №1 (89). – С. 40-43.
  19. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №25-26.

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

Поиск