USER-MASTER.ORG

Ємельянов С. Л. Стан та розвиток правового інституту професійної таємниці в Україні / С. Л. Ємельянов // Право і безпека.

УДК 34(477)

Досліджено основні складові правового інституту професійної таємниці в Україні та визначено тенденції їх подальшого розвитку.

В умовах побудови в Україні інформаційного суспільства, де інформація відіграє ключову роль в життєдіяльності людини, вкрай актуальною постає проблема пошуку та здійснення оптимального балансу між конституційним правом кожного на доступ до відкритої (у тому числі публічної) інформації і правовим захистом конфіденційної та таємної інформації в інтересах людини, суспільства, держави.

Різні аспекти цієї складної та багатогранної проблеми розглядалися як російськими (І. Л. Бачило, О. А. Городов, В. А. Копилов, В. Н. Лопатін, М. М. Рассолов, А. А. Фатьянов та ін.), так і вітчизняними (В. М. Брижко, В. О. Голубєв, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, Є. А. Макаренко, О. В. Соснін, В. С. Цимбалюк та ін.) науковцями.

Вся існуюча інформація згідно до Ст. 28 Закону України «Про інформацію» [1] поділяється за режимом доступу на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ІзОД). Остання за своїм правовим режимом (Ст. 30), у свою чергу, поділяється на конфіденційну і таємну.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Згідно до Ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [2] таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Таким чином, професійна таємниця (ПТ) належить до ІзОД і повинна мати власний правовий інститут (ПІ), який умовно можна представити трьома взаємопоєднаними складовими (рис. 1):

  1. Загальна частина таємниці (визначення ПТ, принципи та критерії віднесення інформації до ПТ, правові ознаки ПТ тощо).
  2. Режим таємниці (правовий механізм обмеження доступу до інформації, що складає ПТ).
  3. Санкції (юридична відповідальність за протиправні дії з інформацією, що складає ПТ).

Останні дослідження та публікації [3-6] свідчать про актуальність проблеми аналізу становлення та розвитку правового інституту ПТ в Україні.

Мета статті – визначення та аналіз складових правового інституту ПТ та можливих шляхів їх розвитку в нашій країні.

Стосовно першої складової ПІ зазначимо, що у юридичній науці та у чинному законодавстві ще й досі немає єдиного розуміння відносно поняття, правової природи і змісту ПТ, її співвідношення з іншими видами таємниць, зокрема службовою. Тобто, існує певна неоднозначність стосовно Загальної частини правового інституту ПТ.

Так, у Ст. 20 Закону України «Про Рахункову палату» під ПТ розуміється "стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи Рахункової палати та особи, які залучаються до здійснення функцій Рахункової палати під час проведення перевірок, ревізій, обслідувань, і про які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення Рахункової палати" [7].

Згідно до Ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ПТ – "матеріали, документи, інші відомості, якими користуються в процесі та у зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків посадові особи державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, та особи, які залучаються до здійснення цих функцій, і які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом" [8].

Рис.1. Правовий інститут професійної таємниці в Україні

Звідси бачимо, що законодавець зв’язує доступ до професійних відомостей закритого характеру безпосередньо з посадовим статусом особи, яка знаходиться на державній службі та якій ці відомості стали відомі по службі, тобто, ототожнює ПТ із службовою таємницею (СТ). У [6] також зазначається, що СТ є різновидом ПТ.

Проте, на нашу думку, ПТ та СТ суттєво відрізняються як за суб’єктним, так і за об’єктним складом, умовами виникнення та режимом правового захисту. Утримувачем ПТ є особа, що не перебуває на державній або муніципальній службі, якій певна інформація надана клієнтом – довірителем таємниці. Навпаки, СТ – конфіденційна інформація, яка стала відома у державних органах та органах місцевого самоврядування тільки на законних підставах і через виконання їхніми представниками службових обов’язків. На відміну від ПТ, яку складає тільки "чужа" інформація, СТ окрім таємниці довірителя може зміщувати службову інформацію, що є власністю держави. Зокрема, до останньої згідно до Ст.9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» може належати інформація, що "міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці" [2].

В основі виникнення ПТ лежать, так звані "таємниці прямої дії" [9] (їх називають також "виключно особисті таємниці" чи "первинні таємниці" [10] тощо) суб’єкта (фізичної чи юридичної особи) – довірителя таємниці (рис.1). Це таємниця його приватного життя (конфіденційна інформація про особу, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції), особиста та сімейна таємниця (таємниця сповіді, таємниця голосування, таємниця авторства тощо) чи комерційна таємниця юридичних та фізичних осіб – суб’єктів господарювання, які вони добровільно надають (довіряють) суб’єктам – утримувачам таємниці. Сутність ПТ, таким чином, полягає у обов’язку представників певних професій ("професіоналів") зберігати "чужу" інформацію, тому їх можна умовно назвати "таємницями – обов’язками" чи "похідними таємницями" [5].

Таким чином, ПТ - окремий вид ІзОД, яка довірена або стала відомою особі (утримувачу) винятково через виконання нею своїх професійних обов'язків, не пов'язаних з державною або муніципальною службою, розповсюдження якої може завдати збитку правам і законним інтересам іншої особи (довірителя), що захищається згідно із законом і не є державною або комерційною таємницею, чи публічною інформацією, до якої не може бути обмежено доступ.

Попри на те, що окремі види інформації, яка становить ПТ, регулюються правовими нормами різних галузей законодавства, існують певні загальні критерії віднесення інформації до ПТ [3, 4], які наведено на рис. 1.

В залежності від напряму професійної діяльності виділяють наступні види (об’єкти) ПТ, які виражені і сформовані у тому чи іншому обсязі у чинному законодавстві (рис. 1): лікарська (медична) таємниця, таємниця зв’язку, нотаріальна таємниця, адвокатська таємниця, таємниця усиновлення. Із певним ступенем відносності І. Л. Петрухін відносить до ПТ також релігійну (таємницю сповіді) та журналістську таємницю [10]. Деякі науковці до різновиду ПТ включають також і банківську таємницю [11, 12], але, на нашу думку, остання має свій правовий інститут з чітко визначеним колом відомостей, що її складають, механізмом її збереження і розкриття [13], а також нормами цивільно-правової та кримінально-правової охорони. Це підтверджує і згадана раніше Ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [2], де ПТ та банківська таємниці відокремлені.

Стосовно другої складової ПІ (рис. 1) зазначимо, що Закон України «Про інформацію» (Ст. 30) називає інформацію "професійного характеру" [1] і передбачає право фізичних та юридичних осіб самостійно визначати режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, встановлювати для неї систему (способи) захисту.

Проте особливість правового регулювання ПТ полягає в тому, що відповідні правила поведінки своїм виникненням зобов’язані не загальнолюдським моральним нормам, а нормам корпоративної моралі чи професійної етики [3, 4]. Ці норми виникли в процесі здійснення того чи іншого виду професійної діяльності, і для людини, яка не належить до відповідної професії, можуть бути не прийнятними.

Відмітною рисою інформації, що складає ПТ, є належність фізичним і юридичним особам та отримання і використання іншою особою – представником певної професії при виконанні професійних обов’язків, з метою забезпечення реалізації і захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Вказана особливість визначає специфіку як суб’єктного складу і змісту, так і специфіку підстав виникнення правового режиму ПТ щодо конкретних відомостей.

Правовий режим ПТ, як виду ІзОД, заключається в законодавчій забороні доступу до цих відомостей третіх осіб та встановленні санкцій за їх розголошення. Так, у Ст. 46 Закону України «Про інформацію» вказано, що "не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю. Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом".

Аналіз наведеного свідчить, що зараз законодавець йде по шляху розробки та прийняття спеціальних законів, які регулюють інформаційні відносини, пов’язані із певною суспільно значимою професійною діяльністю, та введення в них окремих норм стосовно правової охорони "чужих" таємниць, доступ до яких зумовлено саме специфікою цієї професійної діяльності. Але кількість напрямів та видів професійної діяльності має об’єктивну тенденцію до збільшення, тому і кількість видів ПТ буде постійно зростати, а їх перелік не буде вичерпним. Незабаром можемо отримати "таємницю архітектора, репетитора, кухаря, садовника, охоронця, приватного детектива" тощо.

Наприклад, до ПТ вже зараз можна віднести аудиторську таємницю як конфіденційну "інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших видів аудиторських послуг" (Ст. 19 Закону України «Про аудиторську діяльність» [14]); інсайдерську інформацію як "будь-яку неоприлюднену інформацію про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів" (Ст. 44 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [15]) і т.д.

У російському законодавстві до ПТ вже відносять "інформацію про наміри замовника (забудовника) по реалізації архітектурного проекту", "інформацію про клієнта, отриману робітником установи соціального обслуговування" [3, С. 375] тощо.

Тому, підтримуючи думку автора [16], вважаємо, що ПТ є видом конфіденційної інформації і виступає самостійним об'єктом права. Для здійснення її правової охорони необхідно прийняти спеціальний закон «Про професійну таємницю», де доцільно надати загальне визначення ПТ як інформації, довіреної представникам певних професій фізичними чи юридичними особами з метою здійснення (захисту) своїх прав та законних інтересів, захищені від розголошення правовими заборонами, неправомірне розголошування якої може заподіяти шкоду правам і інтересам власника інформації; правові ознаки та критерії віднесення інформації до ПТ; перелік відомостей, ще не можуть складати ПТ на підставі обмежень до публічної інформації, а також інформації, що не може складати державну та комерційну таємницю; виділення в рамках кримінального законодавства загальної норми, що передбачає підставу відповідальності за порушення ПТ, а саме - за незаконне збирання, використовування і розповсюдження відомостей, що становлять ПТ, що заподіяло значний збиток правам і інтересам фізичної чи юридичної особи; навести вичерпний перелік випадків та законодавчих підстав щодо отримання інформації, яка складає ПТ, державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами; визначити обов’язок збереження ПТ та її охорону у режимі службової таємниці, адміністративну та дисциплінарну відповідальність користувачів ПТ з числа державних органів та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб за розголошення ПТ чи використання її у власних інтересах чи інтересах третіх осіб, тощо.

Таким чином, можна зробити наступні висновки.

  1. В умовах побудови інформаційного суспільства, ринкових економічних відносин, поширення міжнародної співпраці проблема захисту ПТ набуває особливої актуальності.
  2. ПТ є самостійним видом ІзОД та повинна мати свій власний правовий інститут.
  3. Зараз окремі види інформації, яка становить ПТ, регулються правовими нормами різних галузей законодавства. Ці норми не завжди взаємоузгоджені та розпорошені по багатьох нормативно-правових актах, їх кількість має об’єктивну тенденцію до збільшення, оскільки зростають кількість напрямів та видів професійної діяльності.
  4. Дуже актуальною є розробка та прийняття окремого спеціального закону України щодо ПТ, в якому були б усунені проаналізовані проблемні аспекти та недоліки чинного законодавства.

Список використаної літератури

  1. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР) України. – 1992. – №48. – Ст. 650 (ост. ред. 06.01.2011 р.).
  2. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2011 р. – №10.
  3. Бачило И. Л. Информационное право / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов / Под ред. академика РАН Б. Н. Топорнина. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 687 с.
  4. Кормич Б. А. Інформаційне право. Підручник / Б. А. Кормич. – Харків: БУРУН і К, 2011. – 334 с.
  5. Кулініч О. О. Професійна таємниця як вид інформації з обмеженим доступом / О. О. Кулініч, К. М. Боднарук // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького ун-ту управління та права: Право. Економіка. Управління. – 2008. – Вип. 2. – С. 40-44.
  6. Турченко О. Щодо поняття професійної таємниці / О. Турченко // Правничий часопис Донецького університету. – 2008. – №1 (19).
  7. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – №24. – Ст. 137.
  8. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – №32. – Ст. 1457.
  9. Гостев И. М. Необыкновенные приключения коммерческой тайны в России / И. М. Гостев // Защита информации. Конфидент. – 2004. – №1. – С. 22-27.
  10. Петрухин И. Л. Личные тайны (человек и власть) / И. Л. Петрухин. – М.: Ин-т гос. и права Российской Академии наук, 1998. – С. 215-226.
  11. Стрельбицька Л. М. Правові засади захисту банківської таємниці / Л. М. Стрельбицька // Юридична Україна. – 2005. – №4. – С. 64-69.
  12. Харламова С. Історико-правова характеристика інститутів комерційної та банківської таємниці / С. Харламова // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №11. – С. 59-63.
  13. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // ВВР України. – 2001. – №5-6. – Ст. 30.
  14. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. // ВВР України. – 1993. – №23. – Ст. 243.
  15. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. // ВВР України. – 2006. – №31. – Ст. 268 (ост. ред. 01.01.2011 р.).
  16. Меркулова С. Н. Уголовно-правовая охрана профессиональной тайны: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія" / С. Н. Меркулова. – Нижній Новгород, 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.namvd.ru/sciense/dis/Autoref/468.html

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

Поиск