USER-MASTER.ORG

Ємельянов С. Л. Проблемні аспекти організаційно-правового захисту комерційної таємниці в Україні / С. Л. Ємельянов // Науковий журнал “Інформаційна безпека”. – 2011. – Вип. 2(6), м. Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – С.37-45.

УДК 346.1:347.4:65.012.8

Розглянуто стан та основні тенденції розвитку сучасної системи організаційно-правового захисту комерційної таємниці в Україні та наведено пропозиції щодо її вдосконалення.

Ключові слова: інформація, комерційна таємниця, організаційно-правовий захист.

Вступ

В умовах існуючої конкуренції серед вітчизняних та міжнародних суб’єктів господарювання інформація стає цінним об’єктом, оскільки вона в ринковій економіці визначає конкурентоспроможність господарської діяльності.

Правове регулювання інтелектуальної власності і порядку використання інформаційних ресурсів є порівняно новим напрямом правової науки. В світовій юридичній практиці дослідження в даній області були початі і зразу ж стали активно розвиватися у XX сторіччі. Саме тоді почала складатися більшість правових інститутів, одним з яких є інститут комерційної таємниці (КТ) [1, 2].

У процесі будівництва економічно розвиненої держави триває пошук шляхів створення і вдосконалення науково обґрунтованої, економічно доцільної системи захисту КТ. Тому проблема формування оптимального правового регулювання у сфері захисту КТ задля збереження балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення жорсткого і надійного режиму захисту комерційної інформації в поєднанні з недоторканністю законних прав і інтересів громадян є актуальною.

Різні аспекти цієї складної та багатогранної проблеми розглядались як російськими (І. Л. Бачило, Ф. Н. Ботишева, А. Б. Венгеров, О. А. Городов, В. А. Дозорцев, В. Н. Лопатін, Е. Я. Соловйов, А. А. Фатьянов та ін. ), так і вітчизняними науковцями (Г. О. Андрощук, В. А. Гавриш, В. М. Гайворонський, Р. А. Калюжний, О. В. Соснін, Н. О. Саніахметова, В. С. Щербина, О. С. Янкова та ін).

Сьогодні в Україні з усіх прописаних в законодавстві у тому чи іншому обсязі таємниць (державна, банківська, службова, лікарська, адвокатська тощо) правовий інститут КТ з точки зору якості законодавчого забезпечення поступається тільки інституту державної таємниці, але значно випереджає інші.

Проте організаційно-правова складова системи захисту КТ не завжди відповідає вимогам часу та потребує постійного вдосконалення з урахуванням міжнародно-правового досвіду, а також реалій сучасного економічного та політичного розвитку країни [3-7].

Тому раніше не вирішеною частиною проблеми побудови ефективної системи охорони КТ є аналіз стану та визначення основних тенденцій розвитку сучасної системи організаційно-правового захисту КТ.

Метою статті є аналіз проблемних аспектів, особливостей та недоліків, існуючих у системі організаційно-правового захисту КТ в Україні, та розробка пропозицій щодо її вдосконалення.

Основна частина

Правовий інститут КТ в Україні (Рис. 1) представлений трьома складовими [8-10]:

  • Відомості, які відносять до КТ (категорії, принципи та критерії віднесення).
  • Режим таємності (конфіденційності) – механізм обмеження доступу до вказаних відомостей, тобто, механізм їх захисту.
  • Санкції за неправомірне поводження з відомостями, що становлять КТ.

Стосовно першої складової слід зазначити, що у світі не існує єдиного підходу до визначення поняття КТ. Застосовуються різні визначення такої інформації [1]: ”ділові секрети “, “виробничі секрети“, “торгівельні секрети“, “ноу-хау“ тощо. В Україні всі вище вказані види секретів об’єднані в один узагальнюючий термін – КТ, який знайшов своє відображення в чинному законодавстві, хоча і неоднозначне.

Так, визначення КТ згідно ст.505 Цивільного кодексу України (ЦКУ) наведено на Рис. 1 [11]. Глава 46 ЦКУ встановлює майнові права інтелектуальної власності на КТ, охорону КТ органами державної влади, а також строк чинності права інтелектуальної власності на КТ. Ст.155 Господарського кодексу України (ГКУ) дещо по іншому визначає КТ (Рис. 1), включаючи її до об’єктів прав інтелектуальної власності [12].

На рівні окремого закону визначення конкретних сфер чи видів господарської діяльності та категорій (переліку) відомостей, що можуть складати КТ, в Україні дотепер не існує. Згідно до ст. 36 ГКУ склад та обсяг відомостей, що становлять КТ, спосіб їх захисту самостійно визначаються суб’єктом господарської діяльності (СГД).

В той же час, згідно до ч.2 ст.505 ЦКУ, певні відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру можуть складати КТ, за винятком тих з них, які визначені законом. Але, перелік відомостей, що не становлять КТ (Рис.1), наведено не в законі, а у підзаконному акті [13], який був прийнятий на виконання закону України «Про підприємства в Україні», що втратив чинність у зв’язку із прийняттям ГКУ. Це також свідчить про необхідність критичного перегляду зазначеного переліку на предмет відповідності існуючим реаліям розвитку конкурентного ринкового середовища.

Щодо принципів та критеріїв віднесення інформації до КТ також існують певні труднощі, бо однією з ознак КТ (рис.1) є комерційна цінність, тобто цінова визначеність (вартість) такої інформації, методик підрахунку якої у кількісному вимірі дотепер не розроблено.

Рис. 1. Правовий інститут комерційної таємниці в Україні

На нашу думку, доцільно було б дати більш чітке визначення КТ з урахуванням інтересів фізичних та юридичних осіб, а також держави, можливо надати категорії (перелік) інформації, що може складати КТ, та яку заборонено відносити до такої, в окремому спеціальному законі, як це зроблено, наприклад, у Російській Федерації [14].

Але існує небезпідставна думка [10], що надати вичерпний перелік інформації, яка складає КТ, неможливо, бо різна інформація у різних сферах підприємницької діяльності завжди має різну дійсну чи потенційну цінність для різних СГД.

Таким чином, до правових ознак КТ відносять (Рис. 1):

  • секретність інформації, що є КТ, яка полягає у тому, що вона є невідомою та не є легкодоступною;
  • інформація, що складає КТ має комерційну цінність (цінову визначеність);
  • склад і обсяг відомостей, що складають КТ, визначені суб’єктом господарювання або уповноваженим на це органом;
  • володілець КТ повинен вживати належних заходів щодо охорони цієї інформації.

Деякі автори пропонують додати до цих ознак також безстроковість правового захисту КТ [15]. Щодо цієї ознаки слід зазначити, що тривалість захисту КТ обмежується часом дії сукупності факторів, коли така інформація: має комерційну цінність, не відома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до її охорони. Це має певний сенс, бо, наприклад, патентний режим чи авторське право діють обмежений час, а охорона КТ триває настільки довго, наскільки зберігаються зазначені умови існування режиму КТ, хоча б і довічно.

Стосовно другої складової правового інституту КТ (Рис. 1) слід зазначити, що згідно із ст. 30 закону України «Про інформацію» КТ відноситься до інформації з обмеженим доступом (ІзОД) [16], яка поділяється за режимом доступу на конфіденційну та таємну. При цьому конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Таким чином, існує певна неоднозначність у тлумаченні цього поняття, бо як вид інформації КТ водночас належить до таємної (секретної), а як за суб’єктом власності та режимом правового захисту – до конфіденційної інформації.

На нашу думку, вказаний недолік зумовлено тим, що, по-перше, законодавець в основу такого поділу інформації поклав різні критерії: у першому випадку – це шкода суб'єкту, у другому – це право власності. По-друге, законодавець не врахував, що КТ водночас є як, власно, інформацією, так і правовим режимом захисту (обмеження доступу), не вказавши при цьому особливості правового режиму КТ.

Основні умови та чинники витоку конфіденційної інформації про підприємство відомі [17] та наведені на Рис. 2.

Статистика витоків інформації (Рис.3) [18] свідчить про необхідність побудови належної системи захисту конфіденційної інформації, що є власністю як держави, так і окремих фізичних та юридичних осіб.

Рис. 2. Основні умови, які сприяють витоку конфіденційної інформації про підприємство

Ця система захисту повинна комплексно поєднувати правові, організаційні, технічні та інші заходи, які приймає володілець КТ щодо охорони її конфіденційності.

Ч.4 ст.25 ГКУ встановлює, що держава забезпечує захист КТ СГД відповідно до вимог цього кодексу та інших законів. Але, нажаль, чинне законодавство не встановлює заходів захисту КТ, не визначає конкретний механізм реалізації прав її власників, не вказує органи державної виконавчої влади, які будуть формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на КТ тощо.

а) по секторах економіки

б) по видах ІзОД

Рис. 3. Статистика витоків інформації в 1-ому півріччі 2009 р.

Наприклад, у ст.10 російського закону [14], де визначаються заходи із охорони конфіденційності, прямо вказано, що режим КТ вважається встановленим тільки після виконання її володільцем таких заходів, як:

  1. визначення переліку інформації, що становить КТ;
  2. обмеження доступу до інформації, що становить КТ, шляхом встановлення порядку обігу з цією інформацією і контролю за дотриманням такого порядку;
  3. облік осіб, що отримали доступ до інформації, що становить КТ, і (або) осіб, яким така інформація була надана або передана;
  4. регулювання відносин по використовуванню інформації, що становить КТ, працівниками на підставі трудових договорів і контрагентами на підставі цивільно-правових договорів;
  5. нанесення на матеріальні носії (документи), що містять інформацію, яка становить КТ, грифу "Комерційна таємниця" з вказівкою володаря цієї інформації (для юридичних осіб - повне найменування і місце знаходження, для індивідуальних підприємців - прізвище, ім'я, по батькові громадянина, що є індивідуальним підприємцем, і місце проживання).

Цілком доречно у цьому сенсі на відміну від згаданого закону РФ [14] у новому спеціальному законі України про захист КТ впровадити певні ступені конфіденційності КТ (ступені обмеженості доступу) (за аналогією із державною таємницею) [19]: І категорія – відомості тільки для керівного складу; ІІ категорія – відомості для менеджерів середнього рівня; ІІІ категорія – відомості для низової ланки працівників.

У [4] відповідні грифи конфіденційності названі як: КТ–конфіденційно (КТ–К); КТ–строго конфіденційно (КТ–СК); КТ–особливої важливості (КТ–ОВ).

Але, незалежно від назви встановлених грифів конфіденційності вони повинні відповідати наступним загальним вимогам:

  • відмітні знаки (грифи) на документах не повинні збігатися з грифами, що використовуються в сфері захисту державної таємниці;
  • вони повинні бути зрозумілі тільки співробітникам даного підприємства і не привертати до себе уваги сторонніх осіб;
  • кількість грифів повинна бути чітко визначеною, як і порядок роботи з документами з цими грифами.

Зазначимо, що відсутність зараз поняття та ступенів конфіденційності КТ ускладнює встановлення санкцій за протиправні дії стосовно КТ.

Слід зазначити, що в умовах недосконалості чинного законодавства стосовно КТ та з урахуванням останніх тенденцій світового досвіду багато фахівців вважають, що основний тягар у реалізації другої складової правового інституту КТ (правового механізму її захисту) доцільно перенести у сферу локальних нормативно-правових актів та правового врегулювання відносин у сфері ”роботодавець-працівник” [10, 20].

Зокрема, у якості таких актів можуть розглядатися: Статут підприємства; Засновницький договір; Колективний договір; Правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові Інструкції тощо, у яких положення про КТ складають лише один зі структурних елементів у їхньому змісті. Інші локальні акти, наприклад, Положення про КТ та правила її збереження, Положення про дозвільну систему доступу виконавців до документів і відомостей, які є КТ підприємства, Додаткова угода до трудового договору (контракту) тощо є спеціальними, які стосуються виключно КТ.

У цих локальних актах, зокрема, вказуються: право СГД на КТ, на визначення складу і змісту відомостей, які є його КТ; організація захисту своєї КТ; взаємні зобов'язання адміністрації і колективу підприємства щодо захисту КТ; умови та правила доступу персоналу до КТ; права і обов'язки осіб, які допущені до роботи із КТ; права і обов'язки підрозділів служби безпеки підприємства тощо.

Зазначимо, що у діючому Кодексі законів про працю України (КЗпПУ) [21] положень, які б прямо регулювали обов’язок працівників не розголошувати КТ СГД, не має. Проте це зовсім не означає, що законодавчі підстави для захисту КТ від посягань, насамперед, персоналу відсутні.

Стосовно третьої складової інституту КТ (Рис. 1) зазначимо, що за порушення права СГД на КТ до винної особи може бути застосована юридична відповідальність різної галузевої належності: цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання, на підставі ЦКУ; дисциплінарна і матеріальна відповідальність, передбачена (КЗпПУ); адміністративна відповідальність, встановлена ч.3 ст.164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП); кримінальна відповідальність відповідно до ст.231, 232 Кримінального кодексу України (ККУ). Крім цього, адміністративно-господарські штрафи передбачені за недобросовісну конкуренцію у вигляді неправомірного збирання, розголошення, схилення до розголошення і використання комерційної таємниці (ст. 21, 22 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [22]).

Зазначимо, що для КТ не є можливим такий, наприклад, спосіб цивільно-правового захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення. Адже, відомості щодо КТ розголошуються безворотньо, їх не можна виключити зі свідомості особи, яка незаконно з ними ознайомилася. Відповідно, захист може полягати лише у відшкодуванні збитків та забороні продовжувати порушення.

Так, згідно до ст. 1166 ЦКУ збиток, нанесений підприємству внаслідок порушення його прав на КТ, відшкодовується винною особою за завдану майнову шкоду у повному обсязі. Моральний збиток від тих же дій або бездіяльності відшкодовується незалежно від матеріального збитку (ст. 23 "Відшкодування моральної шкоди" ЦКУ).

При визначенні збитків від порушення прав на КТ враховуються не тільки прямі збитки, але й упущена вигода (ст. 22 "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди").

Доцільно підкреслити, що ст. 1174 ЦКУ встановлює відповідальність посадових осіб, зокрема правоохоронних і контролюючих органів, за порушення права підприємства на КТ на загальних підставах.

За кількаразове або грубе порушення встановленого на підприємстві порядку захисту КТ до працівника можуть застосовуватися дисциплінарні стягнення. Підставою для їхнього застосування є ст. 147 КЗпПУ [21]. У відповідності до вказаної статті до порушника трудової дисципліни можуть застосовуватися наступні заходи: догана; звільнення. Проте ч.2 ст.147 КЗпПУ визначає, що законодавством і іншими локальними нормативно-правовими актами для окремих категорій працівників можуть бути передбачені і інші дисциплінарні стягнення: переведення на іншу роботу, не пов'язану з КТ; позбавлення премії, зміна часу надання чергової відпустки тощо.

Адміністративна відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення прав на КТ передбачена, по-перше, ст.164-3 "Недобросовісна конкуренція" КУпАП, а також ст.16 "Неправомірне збирання КТ", ст. 17 "Розголошення КТ", ст. 18 "Схилення до розголошення КТ" та ст. 19 "Неправомірне використання КТ" Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [22].

Неправомірним збиранням КТ вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять КТ, якщо це завдало чи могло завдати шкоди СГД.

Розголошенням КТ є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять КТ, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди СГД.

Схилянням до розголошення КТ є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять КТ, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди СГД.

Неправомірним використанням КТ є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України КТ.

Так, згідно до ст. 164-3 КУпАП отримання, використання, розголошення КТ, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця – тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб'єктами зазначених правопорушень є як юридичні, так і фізичні особи. Розгляд справ по статті 164-3 стосується компетенції районних і міських судів. Відповідно до закону [22] адміністративні стягнення на юридичних осіб у вигляді штрафів накладаються Антимонопольним комітетом України, а притягнення до адміністративної відповідальності громадян здійснюється відповідно до діючого законодавства.

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про захист КТ передбачена у розділі VII ККУ – злочини у сфері господарської діяльності [23].

Так, ст. 231 ККУ передбачає притягнення до відповідальності за такі злочинні дії як незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять КТ. Об'єктом такого злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності у забезпеченні чистої конкуренції між її суб'єктами.

Злочином у сфері посягань на КТ є також її розголошення (ст. 232 ККУ).

Це ситуація, коли КТ стає відомою стороннім особам і провокує істотну шкоду СГД. Суб'єктом у такому злочині може бути особа, якій КТ стала відома внаслідок її службової діяльності.

Вказані злочинні дії вчиняються стосовно предмету злочину і для отримання переваг у конкурентній боротьбі всупереч волі власника КТ і завдають останньому істотної шкоди, тим самим посягаючи на відносини добросовісної конкуренції.

Зазначимо, що між нормами, які передбачають відповідальність за незаконне збирання з метою використання відомостей, що є КТ (ст. 231 ККУ), і відповідальність за розголошення КТ (ст. 232 ККУ), виникає конкуренція, оскільки незаконне збирання таких відомостей з метою використання їх має і мету їх розголошення. Таким чином, норма про відповідальність за незаконне збирання відомостей, що становлять КТ з метою використання (розголошення) їх, охоплює, містить у собі і розголошення цих відомостей як складову частину об'єктивної і суб'єктивної сторони діяння. Тому ця конкуренція норм повинна вирішуватися на користь норми, яка охоплює більшу кількість ознак складу злочину, тобто діяння належить кваліфікувати лише за ст. 231 ККУ.

Також, на нашу думку, необхідно визначити у цих нормах ККУ у якості потерпілих від злочинів не тільки фізичні, але й юридичні особи.

Не визначено у ст. 231 ККУ і різновиди злочинного збирання КТ, які можуть мати різні прояви: викрадання; грабіж, розбій; шахрайство; привласнення; вимагання; зловживання службовим становищем; перехоплення за допомогою технічних засобів; розшукові заходи; підкуп; підслуховування та інші дії, що має суттєве значення для кваліфікації дій винної особи [24].

Проте вкрай бідна судова практика щодо правової охорони КТ також свідчить про недосконалість чинного законодавства.

Зараз в Верховній Раді України триває розгляд двох законопроектів: №5180 «Про комерційну таємницю» та №5180-1 «Про основні положення охорони комерційної таємниці в Україні», де наявна спроба усунення деяких із зазначених вище недоліків [6].

Проте, не зважаючи на їх окремі позитивні аспекти, жоден з цих актів не відповідає повністю Концепції проекту закону України «Про охорону прав на комерційну таємницю» [25]. Остання визначає у якості основних завдань:

  • проведення і систематизацію законодавства з питань КТ, його уточнення і доповнення;
  • забезпечення єдиного підходу до охорони КТ як складової законодавства з питань інтелектуальної власності;
  • визначення правових засад віднесення інформації до КТ;
  • установлення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на КТ тощо.

Таким чином, недосконалість чинного законодавства позбавляє власників інформації, яка відноситься до КТ, належного захисту своєї власності, обмежує можливість прав особи щодо ІзОД, яка створюється в процесі діяльності СГД, завдає матеріальної та нематеріальної шкоди власникам КТ.

Висновки

  1. В умовах побудови інформаційного суспільства, ринкових економічних відносин, поширення міжнародної співпраці проблема захисту КТ набуває особливої актуальності.
  2. На Україні створені лише основні елементи правового інституту КТ, але відсутній повноцінний єдиний правовий механізм захисту КТ, хоча тенденції його розвитку є цілком позитивними та відповідають світовим стандартам.
  3. Триває усунення окремих недоліків в системі організаційно-правового захисту КТ.
  4. Законодавче забезпечення регулювання обігу КТ в сучасних умовах потребує постійного дослідження та вдосконалення.
  5. Зараз законодавство йде як по шляху розширення правового регулювання захисту інформації, що складає КТ, за допомогою включення спеціальних норм у різні нормативні акти, так і шляхом розробки та прийняття спеціального законодавчого акту стосовно охорони КТ.

Література

  1. Брединский А. Правовой режим защиты коммерческой тайны в США и Великобритании / А. Брединский. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.real-voice.info/modules/myarticles/article.php?storyid=503.
  2. Носік Ю. Міжнародно-правова охорона комерційної таємниці / Ю. Носік // Право України. – 2004. – № 11. – С. 132.
  3. Капіца Ю. М. Проблеми правової охорони комерційної таємниці, ноу-хау та конфіденційної інформації в праві України / Ю. М. Капіца // Реферативний огляд діючого законодавства України та практики його застосування / Регіональний центр АПН України. – К., 2000. – С.175-199.
  4. Сліпачук О. Комерційна таємниця / О. Сліпачук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Кадри України / Статті / Коментарії практиків / Комерційна таємниця / http://www.kadrovik.kiev.ua/article/read/kp5.html.
  5. Иващенко В. Практические аспекты обеспечения защиты коммерческой тайны предприятия / В. Иващенко // Юридическая практика. – №161 (310). – 01.09.2006 р.
  6. Гончар И. Режим коммерческой тайны. Анализ правового статуса института коммерческой тайны в аспекте его реформирования. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.e-news.com.ua/print/124720.html.
  7. Шевелева Т. Правові аспекти регулювання відносин, пов'язаних з комерційною таємницею в проекті Закону України «Про охорону прав на комерційну таємницю» / Т. Шевелева // Інтелектуальна власність. – №7. – 2008. – С.9-14.
  8. Нікіфоров Г. К. Підприємництво та правовий захист комерційної таємниці: Навч.-практ.посібник / Г. К. Нікіфоров, С. С. Нікіфоров. – К.: Олан, 2001. – 208 с.
  9. Організаційно-правові основи захисту інформації з обмеженим доступом: Навч. посібник / А. Б. Стоцький, О. І. Тимошенко, А. М. Гуз та ін.; за заг. ред. В. С. Сідака. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. – 232 с.
  10. Сляднєва Г. О. Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю та його захист: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 „Господарське право” / Г. О. Сляднєва. – Донецьк, 2005. – 19 с.
  11. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
  12. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №18-22. – Ст. 144.
  13. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці: постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. №611.
  14. О коммерческой тайне: Федеральний закон Російської Федерації від 29.07.2004 р. №98-ФЗ.
  15. Котляр Д. Комерційна таємниця: правова природа та підходи до регулювання / Д. Котляр. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: / Лабораторія законодавчих ініціатив / http://www.parliament.org.ua/index.php?action=draft_art&dtopic=6&ar_id=1162&ch_id=&as=0.
  16. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650 (ост. ред. 06.01.2011 р.).
  17. Ярочкин. В. И. Информационная безопасность: Учебник [для студентов вузов] / В. Ярочкин. – М.: Академический Проект, Гаудеамус, 2-е изд., 2004. – 544 с. – (Gaudeamus).
  18. Лєнков С. В. Методи протидії шкідливому програмному забезпеченню / С. В. Лєнков, Г. Б. Жиров, В. Б. Бахвалов, Н. М. Берназ // Інформаційна безпека. – 2010. – №3 (10). – С.23-30.
  19. Одинцов А. А. Защита предпринимательства (экономическая и информационная безопасность). Учебное пособие / А. А. Одинцов. – М.: Междунар. отношения, 2003. – 328 с.
  20. Янина Е. В. Актуальные вопросы информационной безопасности: защита коммерческой тайны хозяйствующего субъекта в рамках локального нормативного акта / Е. В. Янина // Актуальные проблемы современной науки. – 2003. – № 2. – С.109-111.
  21. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №25, 26. – Ст. 131.
  22. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 р // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №36. – Ст.164 (ост. ред. 13.01.2009 р.).
  23. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №25-26. – Ст. 131. (пот. ред. 13.01.2011 р.).
  24. Радутний О. Є. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „Кримінальне право” / О. Є. Радутний. – Харків, 2002. – 14 с.
  25. Концепція проекту Закону України "Про охорону прав на комерційну таємницю". – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1404-2008-%F0

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

Поиск