USER-MASTER.ORG

Ємельянов С. Л. Проблемні аспекти організаційно-правового захисту державної таємниці в Україні / С. Л. Ємельянов // Науковий журнал “Інформаційна безпека”. – 2011. – Вип. 1(5), м. Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – С. 36-44.

УДК 35.078:342.738

Розглянуто стан та основні тенденції розвитку сучасної системи організаційно-правового захисту державної таємниці в Україні та наведено пропозиції щодо її вдосконалення.

Ключові слова: інформація, державна таємниця, організаційно-правовий захист.

Вступ

У системі правовідносин, що виникають при обігу інформації, особливе місце займає інститут державної таємниці (ДТ). Важливість і значущість цього інституту під час розбудови інформаційного суспільства, коли інформація стає основним і цінним ресурсом, багатократно зростають. Інститут ДТ існує в усіх країнах світу [1] і на сьогодні є основною складовою системи інформаційної безпеки, яка займає провідне місце в системі національної безпеки держави [2, 3].

У процесі будівництва суверенної і незалежної держави триває пошук шляхів створення і вдосконалення науково обґрунтованої, економічно доцільної системи захисту ДТ, у тому числі в процесі міжнародного співробітництва [4-9].

Тому проблема формування оптимального правового регулювання у сфері захисту ДТ задля збереження балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення жорсткого і надійного режиму захисту важливої інформації в поєднанні з недоторканністю законних прав і інтересів громадян є актуальною.

Різні аспекти цієї складної та багатогранної проблеми розглядались як російськими (І. Л. Бачило, В. А. Копилов, В. Н. Лопатін, М. М. Рассолов та ін. ), так і вітчизняними науковцями (В. М. Брижко, П. Д. Біленчук, В. О. Голубєв, Р. А. Калюжний, Є. А. Макаренко, О. В. Соснін, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, С. О. Янішевський та ін).

Сьогодні в Україні сформована досить чітка система охорони ДТ, що зміщує комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Але саме організаційно-правова складова цієї системи не завжди відповідає вимогам часу та потребує постійного вдосконалення з урахуванням міжнародно-правового досвіду, у тому числі найближчих сусідів [6-10].

Тому раніше не вирішеною частиною проблеми побудови ефективної системи охорони ДТ є аналіз стану та визначення основних тенденцій розвитку сучасної системи організаційно-правового захисту ДТ.

Метою статті є аналіз проблемних аспектів, особливостей та недоліків, існуючих у системі організаційно-правового захисту ДТ в Україні, та розробка пропозицій щодо її вдосконалення.

Основна частина

Правовий інститут ДТ в Україні (Рис.1) представлений трьома складовими [11]:

  • Відомості, які відносять до ДТ (принципи та критерії віднесення).
  • Режим таємності (конфіденційності) - механізм обмеження доступу до вказаних відомостей, тобто, механізм їх організаційно-правового захисту.
  • Санкції за неправомірне поводження з відомостями, що становлять ДТ.

Базовим законом, який регулює перші дві складові, є Закон України «Про державну таємницю» [12], остання складова прописана в Кримінальному кодексі України (ККУ) [13] та в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП) [14]. Інші законні та підзаконні нормативно-правові акти, що також стосуються регулювання суспільних відносин у різних сферах закритого обігу ДТ, наведено в [7, 11, 15].

Багато фахівців [4, 8, 11] небезпідставно вважають, що з усіх видів таємниць (біля 20), які згадуються у тому чи іншому обсязі в чинному законодавстві України, саме ДТ є найбільш захищеною: чітко вказана інформація, яка може бути віднесена до ДТ, та яку заборонено відносити до такої, існує багата нормотворча та правозастосовча практика щодо ДТ, накопичено великий теоретичний та практичний досвід захисту такої інформації тощо.

Однак і у системи правової охорони ДТ існують певні проблемні аспекти та недоліки.

По-перше, ДТ формально не відокремлена у системі інформації з обмеженим доступом (ІзОД) від інших видів таємниць (банківська, комерційна, службова, професійна тощо), бо згідно Ст.30 Закону України «Про інформацію» до таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі [16]. Таке положення дещо нівелює значення ДТ як виду ІзОД. У Росії, наприклад, згідно до ст.10 Федерального Закону «Об информации, информатизации и защите информации» документована ІзОД за умовами її правового режиму поділяється на ДТ та конфіденційну інформацію [17].

Тут також доречно відзначити, що з етимологічної точки зору терміни ”конфіденційна“ (від лат. сonfidentia – довіра, не підлягає оголошенню), секретна (від франц. secret – таємниця) та ”таємна” (з рос. – “все сокрытое, неизвестное, неведомое”) інформація, що були використані у чинному українському та російському законодавстві, не є вдалими, бо вони тотожні (рівнозначні).

Рис.1. Правовий інститут державної таємниці в Україні

По-друге, в чинному законодавстві маються певні прогалини та недоліки у визначенні принципів та критеріїв віднесення інформації до ДТ.

У ст.6 закону РФ [18] хоча б задекларовані такі принципи, як законність, обґрунтованість та своєчасність у процесі віднесення інформації до ДТ та її засекречування.

У нормативному правовому регулюванні віднесення відомостей до державної таємниці в різних країнах існують дві принципово відмінні моделі, які умовно можна назвати персоніфікованою і переліковою (перечневою на рос. мові).

Сутність першої (США, Німеччина та ін.) полягає в тому, що рішення про засекречення, встановлення конкретного ступеня секретності, зниження ступеня секретності і розсекречування приймає конкретний уповноважений посадовець.

Перелікова система існує в нашій країні традиційно і сприйнята іншими державами, що утворилися при розпаді СРСР. Переваги даної системи зворотно пропорційні недолікам персоніфікованої – категорії відношуваних до ДТ відомостей визначені наперед, їм додається відповідна юридична сила нормативно-правовими актами різного рівня. Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ), – акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів (ДЕ) з питань таємниць становлять ДТ у визначених сферах [19]. Недоліками даної моделі є відсутність оперативності в ухваленні рішень, неминучі неточності у визначенні категорій відношуваних до державної таємниці відомостей, а також умисне їх уявлення в самому узагальненому вигляді.

Зараз в Україні віднесення інформації до державної таємниці – процедура прийняття ДЕ з питань таємниць мотивованого рішення про віднесення категорії відомостей (або окремих відомостей) до ДТ з установленням ступеня їх секретності (таємно, цілком таємно, особливої важливості) шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей. Але науково обґрунтованих критеріїв здійснення поділу відомостей за ступенями таємності відповідно до розміру можливого збитку, визначеного на основі конкретних методик, дотепер немає. Все методичне забезпечення функціонування роботи ДЕ було створено наприкінці дев’яностих років минулого століття і не відповідає сучасним політичним та економічним реаліям [20].

По-третє, як наслідок зазначеного вище, в державній системі засекречування та розсекречування інформації присутні суб’єктивні елементи стосовно визначення цінності інформації та надання їй відповідного грифу таємності. Тому у різних країнах та навіть у одній країні у різних міністерствах та відомствах різні ДЕ можуть надавати однаковій за сутністю та змістом інформації різні грифи таємності. Це ілюструє Рис. 2, де наведено розподіл кількості відомостей, які входять у ЗВДТ, по міністерствах та відомствах України (а) та Росії (б).

Саме цей проблемний аспект найбільш активно і, іноді, небезпідставно критикується різними правозахисними організаціями та їх представниками [21], які підвергають сумніву щодо законності включення до ЗВДТ [19] відомостей про: конкретні показники впливу гідрометеоумов на дії ЗС, їх бойову техніку (озброєння) (ст. 1.2.5); оцінки центральних органів влади щодо вирішення стратегічних зовнішньополітичних питань, що розкривають стратегію або тактику зовнішньої політики України (ст. 3.1.5); статистичні показники оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності (ст. 4.4.8); морально-психологічний стан у військах (1.2.1, 1.2.2, 4.6.4) та психогенні втрати (1.2.3); охорону та оборону дипломатичних представництв України за кордоном (4.7.4, 4.7.5); вартість постачання озброєння (ст. 1.4.7) щодо ЗС, ДПС, МВС; постачання речового та медичного майна в цілому щодо ЗС (ст. 1.4.8); обсяг надходжень від експорту озброєння (ст. 3.2.4, 3.2.5) тощо.

Четвертий проблемний аспект пов’язан із незаконним використанням у діяльності деяких державних установ, підприємств та їх посадовців відзначених вище грифів таємності, бо згідно до ст. 15 [12] забороняється надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, матеріальним носіям іншої таємної інформації, яка не становить ДТ, або конфіденційної інформації. Але за відсутністю обґрунтованих класифікаторів та методик визначення шкоди національній безпеці, прослідковуються намагання деяких органів державної влади, посилаючись на вимоги державної безпеки, засекретити певні документи, надавши їм грифи таємності, як то: “опублікуванню не підлягає“, “не для друку” [22] тощо, які не передбачені чинним законодавством.

У п’ятих, певні проблемні аспекти виникають і у сфері здійсненні міжнародної співпраці [5] стосовно передачі таємної інформації. Іноді підставою передачі іноземній державі матеріальних носіїв інформації, що містить ДТ, вважається мотивоване розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України, в інших випадках – це наявність міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (Ст.32) [12].

По-шосте, певні недоліки існують і у системі кримінально-правової та адміністративної відповідальності за протиправні дії із ДТ.

Так, у чинному ККУ [13] відповідальність за посягання на ДТ, за порушення встановленого порядку її збереження передбачена у п’яти статтях. Серед них, зокрема, ч.1 ст.111 (державна зрада у формі шпіонажу), ст.114 (шпигунство); ст.328 (розголошення державної таємниці); ст.329 (втрата документів, що містять державну таємницю); ст.422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості).

а)

б)

Рис.2. Кількість відомостей, що віднесено до ЗВДТ, по міністерствах та відомствах України (а) та Росії (б)

Санкції зазначених кримінально-правових норм передбачають тільки позбавлення волі на певний строк. Проте, санкція жодної із зазначених кримінально-правових норм не передбачає в якості покарання відшкодування особою, яка вчинила злочин, тієї шкоди, що наступила внаслідок втрати, розголошення ДТ тощо. Тому доцільно в якості обов’язкового покарання за вчинення дій, передбачених ч.1 ст.111, ст.114, ст. 328, ст.329, ст.422 ККУ запровадити штрафні санкції та відшкодування тієї матеріальної шкоди, яку понесла країна у зв’язку з розголошенням державної таємниці. Запропонований механізм вже діє у багатьох країнах світу, зокрема, у Великобританії, Франції, США [23].

Також слід зазначити, що однією з кваліфікуючих ознак таких злочинів як державна зрада та шпигунство є наявність шкоди, визначити котру у кількісному вимірі досить важко, тому вони досить часто залишаються на власний розгляд суду.

Є певні недоліки і у формулюванні зазначених статей стосовно таких протиправних дій, як передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що є міждержавними секретами чи складають ДТ іншої країни, але при цьому не становлять ДТ України, що не створює підстав для кваліфікації цих дій як шпигунства. Відсутність відповідної норми дає можливість використовувати територію України як плацдарм для здійснення шпигунських дій щодо інших країн.

Певним свідоцтвом недосконалості усіх проаналізованих складових системи організаційно-правового захисту ДТ є результати судової практики за вказаними вище статтями ККУ у 1997-2003 рр., що наведено в Табл.1.

Таблиця1

(Зареєстровано злочинів/виявлено підозрюваних осіб/засуджено)

Вид злочину Стаття ККУ 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Усього
Державна зрада 111 0 0 0 0 0/0/2 4/1/3 0/1/1 4/2/6
Шпигунство 114 0 0 0 0 0/0/1 0 0 0/0/1
Розголошення ДТ 328 2/1/0 6/3/3 4/3/7 6/0/5 12/8/5 15/4/6 18/3/8 63/22/34
Втрата секретних документів 422 0/0/2 0 0 2/1/0 1/0/0 0 3/0/0 6/1/2

Адміністративне покарання за порушення законодавства про ДТ визначено у ст.212-2 КУпАП [14].

Однак слід зауважити, що до адміністративної відповідальності за вказані протиправні дії з ДТ в Україні можуть бути притягнуті лише фізичні та посадові особи. Тоді як, наприклад, у РФ та Казахстані до такого покарання призначаються не тільки посадовці, але й юридичні особи [10].

По-сьоме, в суспільстві триває розгляд законопроекту України «Про державні секрети» [24], де наявна спроба усунення деяких із зазначених вище недоліків.

Так, наприклад, уточнено критерії віднесення інформації до ДТ та надання їй відповідного грифу таємності.

До інформації зі ступенем обмеження доступу ,,Особливої важливості” відносяться відомості, розголошення яких може завдати особливо великої шкоди:

  • безпосередній загрозі внутрішньополітичній стабільності держави;
  • розриву дипломатичних відносин та запровадження міжнародних санкцій до України іншими державами та міжнародними організаціями;
  • стану забезпечення національної безпеки та оборони України;
  • національній економіці;
  • діяльності правоохоронних органів держави.

До інформації зі ступенем обмеження доступу "Цілком таємно" відносяться відомості, розголошення яких може призвести до значної шкоди:

  • внутрішньополітичній стабільності держави;
  • ускладнення міжнародних відносин України з іншими державами та міжнародними організаціями;
  • правопорядку та громадській безпеці держави;
  • забезпеченню національної безпеки України;
  • бойовій та мобілізаційній готовності Збройних Сил України та інших військових формувань;
  • економічним інтересам держави.

До інформації зі ступенем обмеження доступу "Таємно" відносяться відомості, розголошення яких може призвести до завдання шкоди:

  • міжнародним зв’язкам України, внаслідок чого можуть бути запровадженні офіційні протести або інші подібні заходи;
  • національній безпеці України;
  • бойовій та мобілізаційній готовності Збройних Сил України та інших військових формувань;
  • економічним інтересам держави;
  • системі охорони державних об’єктів та посадових осіб щодо яких здійснюється державна охорона;
  • а також інформація, розголошення якої створить умови для скоєння особливо тяжкого злочину.

Також цілком доречним виглядає і розширення переліку інформації (Рис.1), яка не відноситься до державних секретів, зокрема:

  • про пільги, що надаються державою громадянам, посадовим особам і організаціям;
  • про стан здоров’я вищих посадових осіб держави;
  • про масові репресії з політичних, соціальних та інших мотивів.

Висновки

  1. В умовах побудови інформаційного суспільства, ринкових економічних відносин, поширення міжнародної співпраці проблема захисту ДТ набуває особливої актуальності.
  2. На Україні створена власна система захисту ДТ, стан та тенденції розвитку якої є цілком позитивними та відповідають світовим стандартам.
  3. Триває усунення окремих недоліків в системі організаційно-правового захисту ДТ.
  4. Законодавче забезпечення регулювання обігу ДТ в сучасних умовах потребує постійного дослідження та вдосконалення.

Література

  1. Сідак В. С. Забезпечення інформаційної безпеки в країнах НАТО та ЄС: Навчальний посібник / В. С. Сідак, В. Ю. Артемов. – К.: КНТ, 2007. – 160 с.
  2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Ст.351. (ост. ред. 14.01.2006 р.).
  3. Про доктрину інформаційної безпеки України: Указ Президента України від 08.07.2009 р. №514 // Офіційний вісник України. – 2009. – №52. – Ст.1783.
  4. Шаповаленко В. Правовые основы защиты государственной тайны в Украине / В. Шаповаленко, А. Малахов // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. – К., 2000. – С.15-21.
  5. Шаповаленко В. Охрана сведений, составляющих государственную тайну Украины, при осуществлении междурародного сотрудничества / В. Шаповаленко, А. Малахов, О. Зайцев // – Там же, С.36-38.
  6. Михайлов В. Предотвращение ущерба национальной безопасности Украины – предусмотренный законодательством повод к засекречиванию информации / В. Михайлов, А. Муратов // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. – К., 2006. – Вип. 2 (13). – С.112-118.
  7. Артемов В. Ю. Законодавче забезпечення охорони державної таємниці в умовах становлення національної державності / В. Ю. Артемов, А. С. Пашков // Інформаційна безпека. – 2010. – № 1(3). – С.45-50.
  8. Ємельянов С. Л. Проблемні аспекти правового забезпечення інформації з обмеженим доступом в Україні / С. Л. Ємельянов // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю. – 31 жовтня 2008 р. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. – С.429-431.
  9. Вус М. А. К вопросу об информационной безопасности государства / М. А. Вус // Вопросы защиты информации. – 2000. – № 3. – С. 14-23.
  10. Макаренко В. Адміністративно-правові аспекти захисту інформації з обмеженим доступом в Україні, Російській Федерації і Казахстані / В Макаренко, А. Макаренко // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. – К., 2006. – Вип. 2 (13). – С.102-108.
  11. Організаційно-правові основи захисту інформації з обмеженим доступом: Навч. посібник / А. Б. Стоцький, О. І. Тимошенко, А. М. Гуз та ін.; за заг. ред. В. С. Сідака. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. – 232 с.
  12. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93 (ост. ред. 30.01.2011 р.).
  13. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст.131. (пот. ред. 13.01.2011 р.).
  14. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст.1122. (пот. ред. 06.01.2011 р.).
  15. Роїна О. М. Державна та комерційна таємниця. Нормативно-правове регулювання / О. М. Роїна. – К.: КНТ, 2006. – 235 с.
  16. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650 (ост. ред. 06.01.2011 р.).
  17. Об информации, информатизации и защите информации: Федеральний закон РФ від 25 січня 1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wbase.duma.gov.ru/ntc/vdoc.asp?kl=646.
  18. О государственной тайне: Закон РФ від 21 липня 1993 р. (із змін. і доп. від 6 жовтня 1997 р. // Российская газета. – 21 вересня, 1993 р.
  19. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю: Наказ Служби безпеки України від 12 серпня 2005 р. №440 // Офіційний Вісник України. – 2005. – №34. – Ст.2089. (ост. ред. 21.08.2010 р.).
  20. Архипов О. Проблеми функціонування організаційних механізмів віднесення відомостей до інформації з обмеженим доступом в Україні / О. Архипов, І. Касперський // Тези доповідей 4-ої науково-технічної конференції “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні”. – 1-3 березня 2006 р. – К. – С.22.
  21. Захаров Є. Які відомості становлять державну таємницю в Україні? / Є. Захаров, І. Рапп. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http:/www.khpg.org./index.php?id=1141143392.
  22. Знову про “секретні” Укази Президента. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.social.kharkov.ua/index.php?m=single&id=805.
  23. Шамаро О. Державна таємниця як предмет злочину в Україні та деяких інших країнах / О. Шамара, О. Бантишев. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/ur/index.php?m=authors&aut=402&art=191.
  24. Про державні секрети: проект Закону України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article;jsessionid=3581DAD591FB53EE22E9011877B4ADC2?art_id=72055&cat_id=8054.

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

Поиск